Про філософський наратив і його історичний ґрунт і про філософську справу, що сполучає думку з початком; про феноменологію як світовий феномен самої філософії, а не філософський феномен в історії філософії

Почну з цитати Мориса Мерло-Понті з передмови до «Феноменології сприйняття» (хоча при цьому посилається на неопубліковані роботи Гусерля): «Філософ … – це вічний початківець» [в українському перекладі на сторінці 11: Філософ … є вічним дебютантом.]. Почну саме так, щоб  не виникли підозри щодо моєї професійної «притомності», проте я все ж не хочу повністю залишатись в колі історико-філософських формальностей, важливих, однак таких, що піклуються більше про ознаки філософського наративу, ніж про те, що він має виразити.

У наш час історія філософії стає більш витонченою і водночас могутньою, оскільки текстуальна реальність цивілізації стала фундаментом сучасності настільки міцним, що слово (і символ заразом з ним) стає останньою інстанцією істини, яка сполучає нас із буттям. І можна сказати, що у багатьох випадках стереотипний образ філософії є вірним, коли показує її як слово про слово, як нескінченний коловорот слів, що саме собою веде до характерних епітетів стосовно філософської справи – «порожня», «абстрактна», «плутана» тощо. Говорячи відверто, хто не чув розмов про те, що філософія – це порожня балаканина? Я не виправдовую такого спрощення, оскільки воно саме породжене феноменом поверховості, який випливає із загальної культурної ситуації людства, зацикленої на «магії» знаку, який нібито може породити реальність. Нічого крім мови більше не зворушує, повний linguistic turn. Історія по-справжньому стає нашою людською долею, до цього це було справою невеликого кола обраних владою чи наділених нею –  бога, героя, святого, монарха, лицаря, державця. Історія відкриває двері в політичний простір усім, варто тільки скуштувати плід з дерева символічного. І герменевт Гадамер, і структураліст Фуко праві у тому, що історія стає енергією сучасності чи під «гаслами» традиції, чи під «прапором» дискурсу.

Одначе повернемося до цитати з Мерло-Понті. Це дуже важлива цитата, яка, на превеликий жаль, не була так, як зазначено у мене на початку, перекладена українською мовою. [Про російську навіть не кажу, оскільки в ній, чесно кажучи, замалі можливості для перекладу в порівнянні з українською в цій ситуації.] Я не хочу тут загалом дискутувати з перекладачем [можливо іншим разом], проте навіщо перекладати одне французьке слово іншим французьким словом, якого в оригіналі немає? Commençant дозволяє Мерло-Понті поєднати початок з подивом, подив і є способом сприйняття початків у світі, притаманний філософуванню. Крім того філософ як початківець починає відлік і власному досвідові, не зважаючи на вже зроблене, відоме, знайоме, поширене. Відбувається своєрідне онтологічне міметичне подвоєння, в якому оновлюється світ через досвід і навпаки. Проте ми не рухаємося в філософському досвіді далі світових початків, оскільки саме починання – це світове коло самопоказу, основа феноменальності, зримості. Погляд і подив, світ і досвід складають нерозривну подвоєність. Мерло-Понті її досить точно схоплює в понятті le monde vécu, життєдосвідний світ  [це – моя спроба перекладу].

Можливо виникне справедливе запитання, а чим le monde vécu відрізняється від Гусерлевого Lebenswelt(життєсвіт)? А тим, що французьке поняття чітко розкриває досвід як життєво-практичний, а не абстрактно-теоретичний спосіб даності світу: світ – досвід – життя. Світ не аксіома і не максима. Тому філософія є феноменологією, яка прагне через досвід і засвідчити світ, і призвести його в такий спосіб до оновлення. Світ як умова реальності для зримості розгортає величне коло повторення доступне людському життю в переживанні, яке концентрується в філософському подиві, коли світовий початок виявляє свою подвоєність у феномені нового, свою неуникну плюральність і ситуативну серійність. Таким чином те, що є зримим, неможливе без сенсового горизонту світу, який надає йому естетичну ауру [тут не без Беньямина та Диді-Юбермана], надлишок, досвідний екзистенційний смак до тривання життя. Феноменологія відкриває, що людське існування є мистецтвом, яке наділяє тіло досвідністю. Мати смак – це так по-людськи!  Тому, за словами того ж Мерло-Понті, феноменологія – це інтегрувальний рух в досвіді людства, ледве помітний на початку, що поступово чекає на свій планетарний прояв, а не просто чергова філософська концепція в потоці історії.

Приходько Володимир Володимирович

Кандидат філософських наук, доцент кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченко

Новий матеріал
Attention І

Про філософський наратив і його історичний ґрунт і про філософську справу, що сполучає думку з...

Злиденність інтелектуалів, або «Mission: Impossible»

Сьогодні інтелектуали опинилися в неоднозначному становищі. З одного боку, варто погодитися з думкою Ганса Ульріха...

Соціалістична ідеологія: чи можна ощасливити людство?

Раз по раз у людини виникає враження, що живучи в суспільстві вона цілком здатна позбутися...