Заняття 2.
У другій та третій лекціях (на новітньому філософському матеріалі) розглядатимуться, відповідно, покоління «вчителів», або «(пра)батьків» (О.Конт, А.Шопенгауер, Л.Фоєрбах, К.Маркс, С.К'єркеґор) та генерація їхніх численних «учнів», нащадків, послідовників-критиків (Л.Вітґенштайн, Р.Карнап, Е.Кассірер, О.Шпенґлер, М.Шелер, В.Беньямін, К.Ясперс, Ґ.Марсель, М.Гайдеґґер). Братимуться до уваги, знову ж таки, два дивовижні періоди у розвитку західного мислення, «перегуки», спадкоємність та водночас «розриви» між ними. Друга лекція («Вчителі: філософія «постідеалістичного» ХІХ сторіччя») стосуватиметься «проривної» декади для розвитку західної філософії – 40-х років ХІХ сторіччя. Саме з цього десятиліття, по суті, «виросла» вся західна новітня філософія, те духовне явище, яке нерідко називають «постідеалістичним ХІХ сторіччям». Не менш «проривним» постане десятиліття, до якого буде прикута увага третьої, заключної лекції («Учні: повоєнна філософія кризи»), причому аналіз зосередиться не лише на розвитку філософії, але й літератури (достоту у ті самі роки не лише з'являться унікальні твори Дж.Джойса, Ф.Кафки, Р.М. Рільке, Ф.С. Фіцджеральда, Е.Гемінґвея, В.Фолкнера, Т.Манна, Г.Гессе, І.Звево, але й простежуватиметься незримий зв'язок між ними й тодішньою філософією, не лише відображаючи дух того часу, але й виражаючи щось абсолютно позачасове та непроминальне)…