Проте мушу зізнатись таке падіння «культурних кумирів» – Пушкіна, Лєрмонтова, Достоєвського, Толстого, Ахматової, Пастернака, Мандельштама, Кандинського, Малєвіча, Куїнжи, Чайковського, Стравінського, Прокофьєва, Якобсона, Бахтіна та багатьох інших – відбулося і в моєму світогляді, оскільки я виріс саме на них, можу навіть сказати, що намагався одразу їх врятувати, оскільки це загрожувало моїй власній ідентичності. Тому найбільшим мотивом для мого есе стало переосмислення сутності руської культури, а з нею і ціннісних засад власного існування.
Головною тезою для розуміння феномену високої руської культури, яку я тут спробую розгорнути, є той факт, унаочнений війною, що висока руська культура, як і низька (народна), діють за єдиним патерном приниження реальності, повсякденності, а тому пропонує «шизофренічну» есхатологію, яка пропонує вихід в уявний рятівний світ, що отримав зараз свою назву «русский мир» (рос.). Цей «русский мир» (рос.), руський миросвіт, доступний тільки для мучеників руської реальності, бо реальність – це майже пекло, це – суцільне приниження, з якого мов фенікс постає руська душа. Це по-перше.
По-друге, приниження реальності заради «трансцендентного парадізу» призводить до того, що провідні наративи і образи високої культури створюють свій власний ідилічний конструкт руського народу, відмінний від реального, ба більше, змушують повірити в реальність ідилічного, особливо представників інших культур. Тому висока руська культура немає нічого спільного з реальним руським народом, оскільки зайнята успішним підтримуванням уявлень про великий руський народ, що функціонує не реально тілесно, а як порожнє символічне тіло, симулякр. Представники високої руської культури, високо інтелектуально обдаровані - мистецькі, науково і навіть філософськи - , обслуговують симулякр величі руської культури, щоб ніхто не міг поставити під сумнів реальність народу, якому приписується ця культура.
По-третє, цей симулякр найкраще може виразити метафора чорного дзеркала, що була використана в назві. Це дзеркало, в якому, на думку руського гуманітаря, представники інших культур мають побачити руський народ і його руський мирносвіт, проте чорнота видаляє реальний руський народ, а на його місце пропонує магію підміни: коли представник іншої культури, наприклад французької, японської чи української (я, наприклад) вдивляються в цю чорноту символічно створеної відсутності і бачить себе, проте не як себе, а, не впізнаючи себе, як представника руської культури. Таким чином руська культура мімікрує під її споживача з іншої культури. Велика руська культура – це те, що створюється для представників інших культур як частина цих культур. Це щось схоже на інтелектуальний паразит, без якого вже не може існувати сам організм. Тому ми маємо набратися сил і сказати, що руська культура в реальності не належить руському народу, що скоріше існує німецька руська культура, французька руська культура, японська руська культура та ін. і, зрештою, українська руська культура, до якої, грішним ділом, і я належу. Тобто не існує руської культури руського народу. Існує культура Х, яка видається за руську, що забезпечує магія чорного дзеркала.
По-четверте, а як же ж реальний руський народ? Я вже казав, що його патерн тяжіє до створення ілюзій і захоплення ними, проте реальність, яка наскрізно є ницою, вимагає простих формул виживання у власних діях. Це походить скоріш за все із антропологічних засад, де наявність нездоланного великого простору становить екзистенційний бар’єр. Ще Чаадаєв говорив, що Росія – це величезна територія, яку слід тримати. Тут не до культурної вишуканості! А що обрали руські люди для виходу з цієї ситуації, про це сказав ще Карамзін – «воруют» (рос.). «Красти» для руського екзистенційно означає хапатись за усе навколо, поки тебе не поглинуло руське поле, а якщо забракне сил – «пити», потрапляючи до шизофренічного руського миросвіту. Етатистська ідентичність руського звеличує державу як механізм великої крадіжки ресурсів для існування. Багатство Землі Росії є умовою функціонування такої руської держави, лояльність до останньої якраз і вимагає руський патерн.
І на останок, щодо російської (руської) мови, то, висловлюючись коротко, вона є гуманітарною латиною, створеною для обслуговування поверхні чорного дзеркала, що, звісно, не забороняє її приватного використання, проте робить необхідною політику її культурного стримування через її ідеологічну зручність. Руська мова також обов’язковий інструмент прив’язування до держави, якщо ми говорим про вплив на реального представника руського народу, плюс – вікно до споживання руського миросвіту. Що ж бачить руський в чорному дзеркалі? Усе крім себе, його видають сліди залишені кимось і чимось, руський там жертва обставин, світ постає ієрархією насилля над ним, аж до реальності, де життя особливо нестерпне. Такого роду жертовність, викликана безособовістю багатьох конструктів руської мови, позбавляє руського будь-якого почуття провини, навпаки, все і вся йому винні. Ось джерело «раболепия» (рос.) як елемента реального патерна.
Резюмуючи сказане, хочу сказати, що велика руська культура є наслідком розриву між реальністю та символічними конструктами, які мали б з неї виходити, а натомість цю реальність повністю репресують. Через це ця культура функціонує як чорне дзеркало, яке з одного боку приховує реальний народ за конструкцією народу Х, який мімікрує під інтерпретацію інших культур як руського народу; а з іншого боку для реального народу приховує його самого за жертовними обставинами його існування, наділяючи дозволом на насилля і загарбання («воровство» (рос.)) всього в реальності, свідками чого ми стали завдяки розв’язаній загарбницькій війни Росії проти України, де, насправді, російській державній машині смерті протистоїть живий і вільний український народ.