Тексти від Печери Платона

Ксенофан проти традиції (ЧАСТИНА І)

Texts
Чи може справжній поет поставати супроти всієї поетичної традиції? Принаймні в межах власного культурного спадку. Чи може це вплинути на формування думки цілої цивілізації? Це ж ніби лише поезія, – «слова та й голос, більш нічого»... Виявляється, не лише оспівування поезії як джерела істини (у дусі Гадамера чи Гайдегера) поліпшує її соціальний статус, чи не більш плідною була критика поезії, яку 2,5 тисячі років тому висловив мандрівний рапсод* з Колофону.

*Рапсод – мандрівний співак, який читав вголос епічні поеми на аренах (інколи ще лірику на симпозіумах).

Неабиякий досвід подорожування ключовими полісами античної Греції упродовж 67 років наклав цікавий відбиток на творчість поета-філософа (чи філософа-поета) Ксенофана: з 25 років він подорожував між Занклією, Катанією, Сицилією та Елеєю, брав участь у місцевих агонах (поетичних змаганнях), декламував і критикував Гмера та Гесіода, створював власну теологію та космогонію, претендуючи на Істину й відстоюючи емпіричний підхід. Але, про все послідовно...
Чи можна взагалі вважати Ксенофана рапсодом? Постать рапсода є досить жорстко визначеною в професійному плані: ці мандрівні поети зазвичай досить жорстко керувались тим, як і що читати на публіку за визначеною традицією. Сучасні філософи радше заперечують таку професійну діяльність Ксенофана (найбільш категоричними є дослідники античної спадщини А. Лонг та С. Форд), натомість філологи радо підтверджують таку поетичну заангажованість античного мислителя (наприклад, Бруно Джентілі). Ця відмінність в оцінках діяльності Ксенофана впливає на те, як ми ставитимемось до вибору ним поезії, а не прози для вираження власних філософських поглядів. Якщо він був дійсно професійним рапсодом, викладення власних поглядів у формі поезії могло мати чисто раціональні підвалини: він був знайомий з агонами й допущений до них – отже мав доступ до широкої публіки, йому дозволявся в певному сенсі performance під час виступу, й, окрім того, така форма могла сприяти швидшому поширенню його думок через легше запам’ятовування. Якщо ми схилимось до цієї версії, це також допоможе пояснити певну синкретичність поглядів поета, з огляду на його постійні подорожі через центри торгівельних та культурних зв’язків Еллади. Тим не менш, найважливішим в означенні Ксенофана професійним рапсодом є констатація того, що він перевершив цей поетичний фах, адже винаходив нові форми, експериментував, розширював межі поетичних форм поза симпозії та агони.  
Щодо винаходу нових форм – саме Ксенофан, як вважається, запровадив у вжиток силли* (глузування), в яких критикує Гомера та Гесіода за їхні релігійні погляди в сатиричному стилі.

* Гекзаметричні сатиричні поеми із застосуванням ямбічного тристопного вірша.

Загалом, той образ митця-філософа Ксенофана, який ми можемо сконструювати, спираючись на фрагменти його творів та свідчення, дає змогу судити про нього як про авторитетного й сміливого мислителя, чия критика традиції стала однією з найпотужніших в історії європейської цивілізації. Мова власне йде про критику творчості Гомера та Гесіода, в якій вони зображують богів антропоморфними та підвладними людським пристрастям, а також посунення з п’єдесталу першості чесноти атлетизму, найбільш шанованої на той час у грецьких полісах. Така критика не є простим прагненням очищення традиційних уявлень через раціональне переосмислення: на думку багатьох дослідників й авторки цього невеличкого есею, Ксенофан підважив основи попередньої філософсько-літературно-теологічної традиції й прагнув запровадити нову власну традицію, в якій через теологію та космологію утверджувалась нова теорія щодо епістемічних здібностей людини, а відтак – і щодо належного соціально-етичного ладу.
Спробуймо відтворити цю філософську теорію послідовно.
Для початку, звернімось до протиставлення Ксенофаном чеснот атлетизму і мудрості (σοφίη). На його час, атлетизм підносився в якості головної чесноти громадянина полісу, адже громадянин має відстоювати цілісність і політичну незалежність власної мінімоделі космосу, а отже, найкращим інструментом в цій діяльності вважалась фізична сила, яка й закладалась в основу полісної пайдеї. Власне вже у фрагменті, який присвячено симпозіумам та тому, що належить на них виголошувати (DK 21 B2). Ксенофан постулює, що його поезія спрямована на добробут полісу, оскільки його вчення, на відміну від атлетичних перемог, ефективно сприяє порядку права / належному порядку в місті  – εὐνομία:

ῥώμης γὰρ ἀμείνων ἀνδρῶν ἠδ ̓ ἵππων ἡμετέρη σοφίη.
ἀλλ ̓ εἰκῆι μάλα τοῦτο νομίζεται, οὐδὲ δίκαιον προκρίνειν ῥώμην τῆς ἀγαθῆς σοφίης·
οὔτε γὰρ εἰ πύκτης ἀγαθὸς λαοῖσι μετείη 15 οὔτ ̓ εἰ πενταθλεῖν οὔτε παλαισμοσύνην,
οὐδὲ μὲν εἰ ταχυτῆτι ποδῶν, τόπερ ἐστὶ πρότιμον, ῥώμης ὅσσ ̓ ἀνδρῶν ἔργ ̓ ἐν ἀγῶνι πέλει,
τούνεκεν ἂν δὴ μᾶλλον ἐν εὐνομίηι πόλις εἴη· σμικρὸν δ ̓ ἄν τι πόλει χάρμα γένοιτ ̓ ἐπὶ τῶι, 20 εἴ τις ἀεθλεύων νικῶι Πίσαο παρ ̓ ὄχθας·
οὐ γὰρ πιαίνει ταῦτα μυχοὺς πόλεως.

Сили людей і коней перевершує наша софія. Цілком необдуманий цей звичай, не справедливо віддавати перевагу силі перед доброчесною мудрістю. Допустимо, серед людей є один, який добре боксує, або перший у боротьбі, або у п’яти змаганнях, або навіть у швидкості ніг (що найбільше шанується серед усіх звершень чоловіків у змаганнях): не з цієї причини місто мало б кращий лад (εὐνομία). Малим є насправді джерело радості для міста, що йде від спортсмена-переможця на змаганнях на березі річки Піза: адже це не те, що живить палати міста. [DK 21 B2.11-22].

Найвірогідніше те, що Ксенофан приписує собі не прості поетичні здібності, а досконалість мислення, яка забезпечує практичні результати, тобто гарний лад, справедливість. Стверджуючи, що його σοφίη перевершує фізичну силу (ῥώμη), поет робить перший закид традиції: ставити атлетизм на перше місце – це необдуманий звичай, навіть якщо так узвичаєно й вписано у традиційний лад. Американський дослідник Ніколо Бензі стверджує, що таким чином Ксенофан відстоює примат спільних на особистими: скільки б радості не було у громадян від перемоги їхнього найкращого спортсмена, але це лише його особиста перемога; спільне ж благо досягається через мудрість (громадян / правителів / поетів).*

* Benzi, Nicolo (2016)& Philosophy in Verse: Competition and Early Greek Philosophical Thought, Durham theses, Durham University. Available at Durham E-Theses Online:
http://etheses.dur.ac.uk/11568/
. Р. 68 – 71.

Хоча в даному уривку відсутнє розгортання думки щодо того як саме мудрість має забезпечити вірний соціальний устрій, Ніколо Бензі узагальнює точку зору сучасних дослідників, стверджуючи, що σοφίη Ксенофана – це те, що породжує на світ його соціально-етичну теорію, де морально-етичний кодекс в полісі мусить мати свої гарантії у ще більш моральному Божественному, а не в богах, які вдаються до людської подоби і вчиняють перелюб, крадіжку і шахрайство.

Про нову теологію, моральні засади співжиття людей та досвід пізнання світу за Ксенофаном ми поговоримо у наступній частині цього есею.