Печера Платона

Дж. Локк – Тотожність особистості / з лекції Руслана Мироненка «Пам'ять, тіло і час: що насправді конструює особистість»

2026-08-30 11:27 Конспекти лекцій
Дж. Локк – Тотожність особистості / з лекції Руслана Мироненка «Пам'ять, тіло і час: що насправді конструює особистість»

Розділ «Конспекти лекцій» частина Текстів на сайті «Печера Платона», яка містить текстові витяги з платних освітніх лекцій та курсів.

У середньовічній традиції душа пов'язувалася з можливістю робити моральні й етичні вибори, а отже – з відповідальністю за вчинки, хай і перед Богом. Цей самий критерій відповідальності залишається ключовим і в Джона Локка. Ідея Локка не з'являється на порожньому місці – вона підглянута в теологів. Загалом, у філософії свідомості поширена думка, що дуалізм у сучасному розумінні йде від Декарта, який окреслив його через категорії res cogitans і res extensa – річ мисляча і річ протяжна. Однак це радше онтологічні категорії. Саму ж проблему співвідношення тіла і свідомості – те, що прийнято називати дуалізмом у концепції свідомості, – спричинив (чи заклав,залежно від вашої позиції) саме Локк.

У «Розвідці про людське розуміння» Локк проводить принципову для нього відмінність між людиною і особою (person). Людина – це біологічний організм, і визначається вона через безперервність, тяглість власного життя: поки організм діє і підтримується, він залишається тим самим біологічним організмом. Особа (person) – інше поняття: це те, що пов'язане з мисленням, з розумною істотою, частково з рефлексією і, головне, з пам'яттю – з усім тим, що можна назвати самосвідомістю. Саме особа, а не тіло, за Локком, несе відповідальність за вчинки: відповідальність, нагороди й покарання стосуються особи, а не тіла. Ілюструючи свою тезу, Локк наводить приклад: свідомість принца в якийсь момент опиняється в тілі чоботаря. Тіло тут принципово інше – це тіло чоботаря, – але, оскільки воно несе свідомість принца, саме чоботар стає носієм цієї особи і має відповідати за вчинки принца.
Сюжет «обміну тілами», популярний в американському кінематографі – у художніх фільмах і серіалах, – фактично відтворює ідею, яку Локк сформулював кілька століть тому: особистість може «переміститися» в інше тіло, і саме вона, а не тіло, визначає, хто є хто. Серед фільмів, що відтворюють такий сюжет можна згадати: «XChange» (фільм, 2000) , «Freaky Friday» (фільм, 2003), «Source Code» (фільм, 2011), «Altered Carbon» (серіал, 2018–2020).
Ця ж ідея перенесення свідомості вплинула на сучасний трансгуманізм – на уявлення про те, що свідомість технічно можна перенести на інший носій і продовжити існування вже на ньому.

Тож для Локка ключовим є те, що відповідальність несе не тіло, а психологічний аспект – пам'ять і особистість, яка все це сприймає. Згодом теорія розвивалася: сам Локк говорив насамперед про пам'ять, тоді як його послідовники додали до критеріїв особистості ще й характер.

Проти теорії Локка можна висунути таке заперечення: якщо рішення приймає особа (свідомість), а не тіло, то виходить, що страждає саме тіло – тобто рішення ухвалює одне, а наслідки несе інше. Навіть якщо людина здатна довести, що діяла в стані, коли рішення приймала «не вона» (умовно – чужа свідомість у її тілі), тілесний біль і його наслідки все одно залишають відбиток на розумі. Це виглядає несправедливо: тіло розплачується за рішення, до яких воно, по суті, не причетне.

Ця обставина виводить на ширшу проблему: де саме перебуває точка з'єднання душі й тіла. Локк, зважаючи на свою епоху, міг би, як і Декарт, пояснити це через Бога. Сам Декарт вважав, що з'єднання відбувається десь у задній частині мозку – підхід, який сьогодні виглядає надто прямолінійним, – і зрештою пояснював саме поєднання двох субстанцій втручанням Бога, що було типовим для мислення, ще близького до середньовіччя. Сучасне пояснення «так влаштував Бог» уже не задовольняє: якщо точка з'єднання душі й тіла невідома, залишається відкритим питання, на якій підставі тіло взагалі можна вважати відповідальним за щось.

Г'юм є одним із критиків цієї позиції, хоча і до нього залишаються питання: якщо не особа в локківському розумінні, то хто тоді приймає рішення? Г’юма цікаво читати як критика, але відповіді на питання, хто несе відповідальність і на чому тоді тримається правова система, він не дає. Найрадикальнішою альтернативою теорії Локка вважається пізніший напрям – анімалізм, який розглядається окремо. Першу й найвідомішу критику теорії Локка сформулював шотландський філософ Томас Рід – незабаром після появи самої теорії.

Рід запропонував контрприклад до акценту Локка на пам'яті. Хлопчика в дитинстві покарали за крадіжку фруктів. Той самий хлопчик виріс і став молодим офіцером, який проявив хоробрість у бою та захопив ворожий прапор, – і в цей момент він ще пам'ятає своє дитяче покарання. Згодом цей офіцер стає старим генералом: він пам'ятає, як у молодості захопив прапор, але вже не пам'ятає покарання за крадіжку в дитинстві.

Якщо послідовно застосувати критерій пам'яті за Локком, виходить парадокс: хлопчик і старий генерал – це дві різні особистості, хоча інтуїтивно очевидно, що йдеться про одну й ту саму людину протягом життя.

Посилання на повну лекцію