Тексти від Печери Платона

[UA] Гімн систематизації або Зияння ἀρχή

Texts
У вітчизняній традиції є звичка зараховувати до ранніх античних філософів Ксенофана, Парменіда та Емпедокла, які писали у жанрі «філософської поеми» [1], проте на зараховувати їх натхненника — Гесіода. Взагалі, більша частина ранньої античної філософії виявляється на маргінесі досліджень на пострадянському просторі (виключення є, проте поодинокі). Пропонуючи до вашої уваги цикл «Антічність 2.0. Записки (про тих, хто) на маргінесі», хотілося б символічно почати з того, хто перший розповів про себе від першої особи, а саме — про Гесіода. Саме його переважно розглядають як поета, літератора, але не як мислителя. Чому ж західна антикознавча традиція все ж включає його у більшість опусів щодо ранніх античних філософів?

«Теогонія» (Θεογονία) Гесіода реконструює систему досить непростих взаємозв’язків між богами, по факту античний автор перебудовує міфічний репертуар в ідіосинкратичному світлі за допомоги раціоналізації та залучення досвіду Сходу.
Після класичного звернення до Муз на початку, поет зосереджується на перипетіях спадкоємства Ураноса, Кроноса та Зевса й на самому захопленні Зевсом влади. Останній встановлює царювання порядку, який проходить випробування – битвами з синами Урана, з Титанами та чудовиськом Тифоном. Загальним підсумком історії (ліричними відступами в якій стають, звісно, «походеньки» Зевса) є відновлення порядку в людському світі, що забезпечується через утвердження гармонії влади в божественному світі.

Немає сумнівів, що «Теогонія» Гесіода — це не розважальне чтиво навіть для грека тих часів, а складний космогонічний опис. Його ключова роль — у сисематизації грецького пантеону (що, до речі, робить його улюбленою мішенню критики від Ксенофана до Платона). Це дуже влучно відзначає ще Геродот у другій книзі його «Історії», яка присвячена Єгипту. Зазначивши, що грецькі імена богів (привезені з Єгипту пеласгами) відносно недавні, Геродот додає, що до Гесіода люди не знали генеалогій богів й саме він створив грекам «теогонію», приписуючи богам епітети та визначаючи їх почесті та прерогативи («Історія», II, 53). Не можливо не відзначити, що така генеалогічна парадигма, як організаційна система для відповідних сфер дії богів, виявилась напрочуд ефективною. Навіть сучасні вчені визнають це нове використання генеалогії основним внеском Гесіода у формування грецької релігійної культури.

Одним із аспектів нововведень Гесіода є те, що ця теогонічна структура, яка має розгорнутись від самого ἀρχή, на початку представляє (рядки 116–138) більш абстрактні форми сутностей у космології, які згодом розкриються в діях божественних персон, які автор вплітає у складні психологічні конструкції та наділяє сильними емоціями.



Цей уривок з «Теогонії» є одним з найбільш відомих, адже множинність його інтерпретацій просто зашкалює. Читача не може не вразити те, як відображено сплетіння безлічі послідовностей поколінь у тих рамцях, в яких будуть діяти божественні сутності, що населяють людський світ. Сюди входять не тільки найбільш знайомі з грецьких божеств, такі як Феміда чи Кронос, але й постаті, які належать скоріше до міфології, ніж до культу (німфи та титани), а також субстантивовані матеріальні частини світу та персоніфікації абстрактних уявлень. Більш уважний погляд на текст виявляє деякі структурні процеси, які, хоча і не є очевидними, безумовно, відбивають точну операцію раціоналізації традиційного репертуару.

По-перше, вибір позиції первісного хаосу є суттєвим. Первинне сприйняття сучасним читачем цього слова як синоніму «безладу» є не зовсім доречним в данному контексті, адже у той період розвитку грецької мови χάος розумівся скоріше як «безодня» або «прірва», враховуючи міцні етимологічні зв’язки з індоєвропейським корінням «cha», що позначає щось, що «зияє» (грецьке дієслівне χαίνω, «відкрити рот», позіхати). Отже, можна сказати, що Гесіод постулює відкриття невизначеного та величезного простору (буття, сказали б більшість філософів ХХ-го ст.), в якому міститься потенція всього сущого. У цьому первісному стані можна постулювати певну безформність, що панувала до поділу Неба й Землі. Тут з легкістю можна вловити певні мотиви східної міфології, адже Гесіод виступає важливою ланкою від східної традиції до апейрону Анаксимандра.
Оскільки ми вже згадали про Анаксімандра, цікаво відзначити наступний сюжет: коли Гесіод заявляє, що хаос передує всьому іншому, він використовує слово «настає» (γενέτης), тоді як Анаксімандр робить акцент на вічності апейрона, щоб пояснити його як першопринцип. Цілком можливо, що Теогонія натякає на попередній вічний стан, модифікацією якого може бути хаос. Але вірогідніше, що Гесіод змушений використовувати цей вираз через парадигму генеалогічної методології, яку він використовує за аналогією з людськими родоводами. Більше того, використання парадигми змінності людських поколінь для опису фізичних процесів матиме своє продовження у поглядах на космос пізніших філософів.

Інші елементи космогонії вказують на те, що Гесіод, працюючи в рамках генеалогічної парадигми, намагається сформувати структуру складних взаємозв’язків між різними частинами космосу. Після попередньої фази, коли народжуються Хаос, а потому Гея (а також Тартар та Ерос), із Хаосу та Геї походять два різні та паралельні покоління. За принципом аналогії, з Хаосу походять аморфні сутності, такі як Ереб (що позначає темряву в цілому) та Ніч; згодом через механізм протистояння, союз Ереба та Ночі породжує Ефір (яскравість) та День. Це «потомство» Хаосу не має «історії», в тому сенсі, що воно не підвладне змінам і не бере участь в конфліктах між антропоморфними особами, які є нащадками Геї. Гея, в свою чергу породжує Уран (як її конкретну протилежність) через поділ, потім гори та море (через самовизначення). Розділення Геї та Ураноса дає нову можливість для породження нового — через спаровування, що дає життя Океану (символ єдності протилежностей, оскільки він поєднує своїх батьків на лінії горизонту) та іншим титанам.

Народження їхнього останнього сина Кроноса відкриває період, коли космічні сили поступово набувають персоніфікованих рис, максимально набуваючи антропоморфних рис вже в поколінні Зевса. Таким чином, ми можемо отримати загальний «маршрут», космогонії від безформного до цілком сформованого (від Хаосу до Зевса), який включає кілька підкатегорій: від негативного до позитивного (від темряви до світла), від сформованого (Гея) до його уточнення, закладання специфічних форм (все, що походить від Геї).


У цій космогонії є своя логіка. «Теогонія» не дає просту ретрансляцію продукту міфопоетичного процесу, вона постає як результат низки систематичних висновків, що випливають із оригінальної рефлексії. Таким чином Гесіод пише перший гімн систематизації, філософський гімн, через реперні точки якого піде європейська філософська думка.

Примітки:
  1. «Філософською поемою» зазвичай називають своєрідне поєднання філософії та поезії (поезії специфічної — це композиції з гекзаметричних віршів, якими є поеми Гомера та Гесіода).