Зберігати спокій під ударами ракет: шлях стоїка в тумані війни
Михайло Юдін, юрист Axon Partners, ентузіаст стоїцизму
Вступ
Мабуть, усі ми зараз мріємо про одне: якнайшвидшу перемогу та повернення мирного життя. Але війна затягується, тож нам кажуть, що ми маємо запастися терпінням. Ще б хтось підказав, де його взяти! От якби стати кимось таким, як головний герой «Втечі з Шоушенка» — методичним і цілеспрямованим гравцем в довгу, який не зважає на тиск зовнішніх обставин. Або бути хоча б, як герої нуарних бойовиків 50-х років: рішучим, зібраним, не розмінюватися на зайві емоції. Словом — стати стоїком. Але таким, мабуть, можна тільки народитися. Чи ні?
1
Що таке стоїцизм
У повсякденному розумінні стоїк – це людина, яка виявляє стійкість та мужність у життєвих випробуваннях і здатна протистояти спокусам[1]. Попри тривіальність цього словникового визначення, не всі знають, що стоїцизм — це філософська школа з понад двохтисячолітньою історією, оригінальним вченням та власним «пантеоном» мудреців.
У загальних рисах, стоїцизм — це практична філософія, у якій чеснота розглядається як найвище людське благо, оскільки лише вона веде до «еудаймоні́ї» (гідного, щасливого життя). Передумовою слідування чеснотам є знання природи реальності та устрою Всесвіту (стоїчна фізика), правил мислення й пізнання (стоїчна логіка) та принципів належної поведінки (стоїчна етика). Практична реалізація чеснот відбувається через активну участь стоїка в суспільному житті та сумлінне виконання своїх обов'язків. Діючи, стоїк має покладатися виключно на розум і дотримуватись стоїчних настанов, що допомагають зберігати внутрішній спокій та впевненість у моральній цінності своїх дій і прагнень. Результатом такого підходу стає зміщення акценту із зовнішніх цілей на внутрішні, що дозволяє залишатись активним попри можливі невдачі й мінливості долі.
Історія стоїцизму почалася в IV ст. до н.е. з кораблетрощі неподалік Афін, у якій потонув весь цінний вантаж такого собі торговця Зенона. Але сам він вижив. Ця невдача та подальше знайомство з афінськими філософами-кініками[2] призвели до зацікавлення Зенона філософією, а вже за кілька років — до заснування ним власної філософської школи. Гурток, очолюваний Зеноном, отримав назву від розписаної стої («сто́а пойкі́ле») —художньо оформленої колонади, де стоїки проводили свої перші заняття[3].
У I-II ст. н.е. стоїцизм уже був популярним у всьому освіченому греко-римському світі. Серед найбільш впливових його адептів — римський олігарх Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н .е.), колишній раб Епіктет (50—138 рр.) та імператор-філософ Марк Аврелій (121 р. — 180 р.)[4]. Твори цих трьох філософів збереглися найкраще і становлять сьогодні своєрідний «стоїчний канон».
Протягом пізньої античності та середніх віків стоїцизм поступається експансії християнства. Інтерес до спадщини стоїків повертається в епоху Відродження[5], а нині маємо цілий букет різноманітних проєктів модерного стоїцизму, представлених працями таких авторів, як Доналд Робертсон (Donald Robertson), Массімо Пільюччі (Massimo Pigliucci), Ґреґорі Седлер (Gregory Sadler), Вільям Ірвін (William Irvine), Раян Голідей (Ryan Holiday) та ін.
[1] Словник української мови: в 11 томах.
[2] Кініки - члени давньогрецької філософської школи IV ст. до н.е. Послідовники кінізму відрізнялися підкресленим запереченням традиційних соціальних і політичних норм, сповідуючи натомість космополітичну утопію та своєрідний комунітарний анархізм. Один з найвідоміших кініків - Діоген Сінопський (бл. 404 / 411 — 322 р. до н. е.).
[3] Ірвін В. Б. Жити змістовно. Філософія радості від античних стоїків / Вільям Б. Ірвін ; пер. з англ. Н. Палій — К. : Yakaboo Publishing, 2021
[4] Encyclopedia Britannica. Later Roman Stoicism.
[5] The Transformation of Stoicism Over The Centuries: An Interview With Historian Ada Palmer.
У загальних рисах, стоїцизм — це практична філософія, у якій чеснота розглядається як найвище людське благо, оскільки лише вона веде до «еудаймоні́ї» (гідного, щасливого життя). Передумовою слідування чеснотам є знання природи реальності та устрою Всесвіту (стоїчна фізика), правил мислення й пізнання (стоїчна логіка) та принципів належної поведінки (стоїчна етика). Практична реалізація чеснот відбувається через активну участь стоїка в суспільному житті та сумлінне виконання своїх обов'язків. Діючи, стоїк має покладатися виключно на розум і дотримуватись стоїчних настанов, що допомагають зберігати внутрішній спокій та впевненість у моральній цінності своїх дій і прагнень. Результатом такого підходу стає зміщення акценту із зовнішніх цілей на внутрішні, що дозволяє залишатись активним попри можливі невдачі й мінливості долі.
Історія стоїцизму почалася в IV ст. до н.е. з кораблетрощі неподалік Афін, у якій потонув весь цінний вантаж такого собі торговця Зенона. Але сам він вижив. Ця невдача та подальше знайомство з афінськими філософами-кініками[2] призвели до зацікавлення Зенона філософією, а вже за кілька років — до заснування ним власної філософської школи. Гурток, очолюваний Зеноном, отримав назву від розписаної стої («сто́а пойкі́ле») —художньо оформленої колонади, де стоїки проводили свої перші заняття[3].
У I-II ст. н.е. стоїцизм уже був популярним у всьому освіченому греко-римському світі. Серед найбільш впливових його адептів — римський олігарх Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н .е.), колишній раб Епіктет (50—138 рр.) та імператор-філософ Марк Аврелій (121 р. — 180 р.)[4]. Твори цих трьох філософів збереглися найкраще і становлять сьогодні своєрідний «стоїчний канон».
Протягом пізньої античності та середніх віків стоїцизм поступається експансії християнства. Інтерес до спадщини стоїків повертається в епоху Відродження[5], а нині маємо цілий букет різноманітних проєктів модерного стоїцизму, представлених працями таких авторів, як Доналд Робертсон (Donald Robertson), Массімо Пільюччі (Massimo Pigliucci), Ґреґорі Седлер (Gregory Sadler), Вільям Ірвін (William Irvine), Раян Голідей (Ryan Holiday) та ін.
[1] Словник української мови: в 11 томах.
[2] Кініки - члени давньогрецької філософської школи IV ст. до н.е. Послідовники кінізму відрізнялися підкресленим запереченням традиційних соціальних і політичних норм, сповідуючи натомість космополітичну утопію та своєрідний комунітарний анархізм. Один з найвідоміших кініків - Діоген Сінопський (бл. 404 / 411 — 322 р. до н. е.).
[3] Ірвін В. Б. Жити змістовно. Філософія радості від античних стоїків / Вільям Б. Ірвін ; пер. з англ. Н. Палій — К. : Yakaboo Publishing, 2021
[4] Encyclopedia Britannica. Later Roman Stoicism.
[5] The Transformation of Stoicism Over The Centuries: An Interview With Historian Ada Palmer.
2
Історичні стоїки на війні
Стоїцизм і війна — невипадкове сусідство. Стоїцизм заслужено має репутацію філософії для складних часів, а війна є одним з найтяжчих суспільних лих та випробувань людських якостей. Cеред філософів та послідовників стоїцизму траплялися люди воїнських чинів, тому ми розглянемо історії деяких із них в якості історичних преамбул до того, як стоїцизм може працювати в умовах воєнного часу.
a. Катон Молодший
Марк Порцій Катон (95—46 рр. до н. е.), відомий також як Катон Молодший, був давньоримським політичним діячем, військовим, палким республіканцем, а також філософом-стоїком.
Чоловік практикував суворий, високодисциплінований уклад життя і був скромним у побуті. Він рив траншеї та будував мури, їв військовий пайок та спав у палатках поряд із солдатами. Хоча зазвичай офіцери їздили на конях, Катон пересувався пішки із загонами, якими командував. Не варто й уточнювати, що через це легіонери ставилися до нього з величезною повагою.
Катон був запеклим супротивником Ґая Юлія Цезаря, коли той набирав політичної ваги, і попереджав, що Цезар стане диктатором усього Риму. Коли загони Цезаря перейшли річку Рубікон, щоб захопити Рим, правота Катона стала очевидною. У громадянській війні Катон відмовлявся зайняти сторону як Цезаря, так і Помпея, вважаючи, що обидва становлять загрозу для Республіки.
Після поразки Помпея Катон командував рештками Республіканської армії. Він знав, що в них немає шансів перед Цезарем, але захищав свій політичний ідеал до кінця. Коли останні боєздатні частини армії Республіки були розбиті супротивником, Катон добровільно вкоротив собі віку, аби не потрапити в руки Цезаря і не стати обʼєктом ворожої пропаганди[1] (стоїки допускали суїцид за певних умов). Смерть Катона яскраво описав інший стоїк — Сенека:
«Отож, уладнавши всі справи, — наскільки можна владнати те, що стало уламками, що сягнуло межі, — він вирішив діяти так, щоб нікому не дозволити ні вбити Катона, ні врятувати його. Оголивши меча, що його до цього дня оберігав не заплямованим кровʼю, він мовив: «Ти нічого не домоглась, фортуно, дарма що протистояла всім моїм зусиллям. Досі я боровся не за свою свободу, а за свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, щоб самому бути вільним, а щоб жити серед вільних. Але нині, коли такими плачевними стали справи людського роду, Катонові пора відійти в безпечне місце». По тих словах завдав собі смертельної рани. Коли лікарі перевʼязали ту рану, він, хоча сплив кровʼю, опав із сил, та не ослабнув духом, гнівний уже не стільки на Цезаря, скільки на себе самого, розірвав рану голими руками й скоріше вигнав, аніж видихнув із грудей благородну зневажницю будь-якої влади — свою душу»[2].
b. Марк Аврелій
Марк Аврелій Антонін (26 квіт. 121 р. — 17 берез. 180 р.) — римський імператор. Він був не тільки одним із найвідоміших стоїків в історії (ще за життя його називали філософом на троні), але й половину свого правління захищав імперію від набігів варварів.
Йому довелося повести за собою римські легіони, не маючи жодної військової освіти чи досвіду. Його названий батько, імператор Антонін, готував майбутнього наступника до управлінсько-бюрократичних завдань, тому Марк Аврелій отримав освіту в риториці, філософії та праві. Утім невдовзі після успадкування ним влади, варвари почали напосідати на кордони імперії зі сходу та півночі, тож згодом імператору довелося очолити ведення цих військових кампаній.
Так Марк Аврелій, більш схильний до тихої кабінетної роботи, ніж до воєнних дій, протягом більш ніж 15 років доволі успішно керував та безпосередньо брав участь у таких оборонних кампаніях:
● 163—166 рр. н. е. — війна проти Парфії[3]. Закінчилася миром на вигідних для Риму умовах;
● 167—175 рр. н. е. — перша війна проти германських та сарматських племен, що зазіхали на північні кордони Римської Імперії. Завершилася вигідною для Імперії мировою угодою;
● 177—179 рр. н. е. — друга війна з германцями. Також завершилася визначною перемогою Риму.
Невдовзі після закінчення останньої війни Марк Аврелій помер у Віндобоні (сьогодні — Відень, Австрія). Вважають, що його міг отруїти власний син Коммод, хоча сучасні історики схиляються до версії про виразки шлунку[4].
Про те, наскільки глибоко Марк Аврелій був занурений у стоїцизм і як це допомагало йому підтримувати себе у військових походах, ми дізнаємося з його філософського щоденника:
● «Як римлянин і муж, щомиті й щосили дбай про те, щоб, раз уже взяв щось у свої руки, – діяти з бездоганною, невдаваною статечністю і дружньою приязню, чинити свобідно і правосудно; а зі всіма іншими уявленнями – дай собі спокій»;
● «Чини, говори, мисли як той, хто здатний цієї ж миті попрощатися з життям»;
● «Ти бачив відтяту руку чи ногу, чи відрубану голову, що лежить десь окремо від тіла? Таке ж із собою робить кожен, хто не хоче того, що йому припало, хто сам із себе творить відщепенця, хто чинить щось протисуспільне»[5], і т.д.
Щоденник Марка Аврелія – це унікальний текст, що складається з не пов'язаних між собою сентенцій морально-повчального характеру. Рукопис не призначався для сторонніх очей, проте після смерті імператора його опублікували під назвою «Наодинці з собою». На його сторінках імператор знову й знову нагадує собі стоїчні максими, розмірковує про людську долю, виправляє вади свого мислення. Сьогодні це, безсумнівно, один із найпопулярніших стоїчних творів.
c. Джеймс Стокдейл
Джеймс Бонд Стокдейл (23 грудня 1923 р. — 5 липня 2005 р.) — віцеадмірал ВМС США та льотчик, нагороджений Почесною медаллю за війну у В'єтнамі.
До війни Стокдейл вивчав філософію в Стенфорді у професора, який познайомив його з творами стоїка Епіктета. Відтоді він перечитував Епіктетові «Енхейридіон» та «Дискурси», а також твори інших античних авторів у своїх бойових відрядженнях.
9 вересня 1965 року Стокдейла захопили в полон, після того як його винищувач-бомбардувальник збили над Північним Вʼєтнамом. Сам він згадував ці події так:
«…я летів зі швидкістю 500 вузлів прямо у вогневу пастку, на рівні верхівок дерев, на маленькому літаку А-4 — стінки його кабіни розташовані на відстані не більше трьох футів одна від одної — керування яким я втратив після того, як він загорівся, а його система управління вимкнулася. Після катапультування у мене було приблизно тридцять секунд, щоб сказати останні слова на свободі, перш ніж я приземлюся на центральну вулицю маленького села, яке було прямо по курсу. Клянуся, я тоді прошепотів: «Я проведу там п'ять років, не менше. Я залишаю світ технологій і входжу у світ Епіктета»[6].
Одразу після приземлення розлючений натовп місцевих жителів зламав Стокдейлу ногу (він шкутильгав решту життя). Стокдейл провів у полоні сім з половиною років. За цей час його безліч разів катували, часом він сам заподіював собі шкоду, щоб не дати в'єтнамцям використати себе з метою пропаганди. Сили йому надавали настанови Епіктета. Скажімо, про те, як залишатись непідвладним обставинам: «Господар людини – той, хто здатен дати або відібрати у людини все, чого ця людина прагне чи уникає. Хто хоче бути вільним, той нехай не бажає й не уникає нічого, що залежить від інших, інакше він обов'язково стане рабом». А ось про те, як ніколи нічого не просити у своїх кривдників: «Краще померти з голоду, вільним від страху й провини, ніж жити в достатку та хвилюванні»[7].
Стокдейл не лише сам гідно зносив всі жахи полону, але як офіцер, морально підтримував інших бійців та розробив негласний кодекс поведінки для бранців, який регулював питання тортур, комунікації та поведінки.
Його визволили в межах операції «Повернення додому» уже на фоні припинення воєнних дій та виводу американських військ із В'єтнаму. Попри загалом неоднозначне сприйняття героїв в'єтнамської війни, Стокдейл мав великий авторитет в американському суспільстві, балотувався в президенти США, читав лекції та написав кілька книг про те, як стоїцизм допоміг йому пережити тортури і тривале ув'язнення.
[1] Donald J. Robertson. Stoicism and the Military. Did Stoic Philosophers go to War?
[2] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[3] Парфія - стародавня держава на південний схід від Каспійського моря, приблизно сучасна територія Ірану та південного Туркменістану.
[4] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[5] Там само.
[6] James B. Stockdale. Stockdale on Stoicism II: Master of My Fate.
[7] Там само.
a. Катон Молодший
Марк Порцій Катон (95—46 рр. до н. е.), відомий також як Катон Молодший, був давньоримським політичним діячем, військовим, палким республіканцем, а також філософом-стоїком.
Чоловік практикував суворий, високодисциплінований уклад життя і був скромним у побуті. Він рив траншеї та будував мури, їв військовий пайок та спав у палатках поряд із солдатами. Хоча зазвичай офіцери їздили на конях, Катон пересувався пішки із загонами, якими командував. Не варто й уточнювати, що через це легіонери ставилися до нього з величезною повагою.
Катон був запеклим супротивником Ґая Юлія Цезаря, коли той набирав політичної ваги, і попереджав, що Цезар стане диктатором усього Риму. Коли загони Цезаря перейшли річку Рубікон, щоб захопити Рим, правота Катона стала очевидною. У громадянській війні Катон відмовлявся зайняти сторону як Цезаря, так і Помпея, вважаючи, що обидва становлять загрозу для Республіки.
Після поразки Помпея Катон командував рештками Республіканської армії. Він знав, що в них немає шансів перед Цезарем, але захищав свій політичний ідеал до кінця. Коли останні боєздатні частини армії Республіки були розбиті супротивником, Катон добровільно вкоротив собі віку, аби не потрапити в руки Цезаря і не стати обʼєктом ворожої пропаганди[1] (стоїки допускали суїцид за певних умов). Смерть Катона яскраво описав інший стоїк — Сенека:
«Отож, уладнавши всі справи, — наскільки можна владнати те, що стало уламками, що сягнуло межі, — він вирішив діяти так, щоб нікому не дозволити ні вбити Катона, ні врятувати його. Оголивши меча, що його до цього дня оберігав не заплямованим кровʼю, він мовив: «Ти нічого не домоглась, фортуно, дарма що протистояла всім моїм зусиллям. Досі я боровся не за свою свободу, а за свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, щоб самому бути вільним, а щоб жити серед вільних. Але нині, коли такими плачевними стали справи людського роду, Катонові пора відійти в безпечне місце». По тих словах завдав собі смертельної рани. Коли лікарі перевʼязали ту рану, він, хоча сплив кровʼю, опав із сил, та не ослабнув духом, гнівний уже не стільки на Цезаря, скільки на себе самого, розірвав рану голими руками й скоріше вигнав, аніж видихнув із грудей благородну зневажницю будь-якої влади — свою душу»[2].
b. Марк Аврелій
Марк Аврелій Антонін (26 квіт. 121 р. — 17 берез. 180 р.) — римський імператор. Він був не тільки одним із найвідоміших стоїків в історії (ще за життя його називали філософом на троні), але й половину свого правління захищав імперію від набігів варварів.
Йому довелося повести за собою римські легіони, не маючи жодної військової освіти чи досвіду. Його названий батько, імператор Антонін, готував майбутнього наступника до управлінсько-бюрократичних завдань, тому Марк Аврелій отримав освіту в риториці, філософії та праві. Утім невдовзі після успадкування ним влади, варвари почали напосідати на кордони імперії зі сходу та півночі, тож згодом імператору довелося очолити ведення цих військових кампаній.
Так Марк Аврелій, більш схильний до тихої кабінетної роботи, ніж до воєнних дій, протягом більш ніж 15 років доволі успішно керував та безпосередньо брав участь у таких оборонних кампаніях:
● 163—166 рр. н. е. — війна проти Парфії[3]. Закінчилася миром на вигідних для Риму умовах;
● 167—175 рр. н. е. — перша війна проти германських та сарматських племен, що зазіхали на північні кордони Римської Імперії. Завершилася вигідною для Імперії мировою угодою;
● 177—179 рр. н. е. — друга війна з германцями. Також завершилася визначною перемогою Риму.
Невдовзі після закінчення останньої війни Марк Аврелій помер у Віндобоні (сьогодні — Відень, Австрія). Вважають, що його міг отруїти власний син Коммод, хоча сучасні історики схиляються до версії про виразки шлунку[4].
Про те, наскільки глибоко Марк Аврелій був занурений у стоїцизм і як це допомагало йому підтримувати себе у військових походах, ми дізнаємося з його філософського щоденника:
● «Як римлянин і муж, щомиті й щосили дбай про те, щоб, раз уже взяв щось у свої руки, – діяти з бездоганною, невдаваною статечністю і дружньою приязню, чинити свобідно і правосудно; а зі всіма іншими уявленнями – дай собі спокій»;
● «Чини, говори, мисли як той, хто здатний цієї ж миті попрощатися з життям»;
● «Ти бачив відтяту руку чи ногу, чи відрубану голову, що лежить десь окремо від тіла? Таке ж із собою робить кожен, хто не хоче того, що йому припало, хто сам із себе творить відщепенця, хто чинить щось протисуспільне»[5], і т.д.
Щоденник Марка Аврелія – це унікальний текст, що складається з не пов'язаних між собою сентенцій морально-повчального характеру. Рукопис не призначався для сторонніх очей, проте після смерті імператора його опублікували під назвою «Наодинці з собою». На його сторінках імператор знову й знову нагадує собі стоїчні максими, розмірковує про людську долю, виправляє вади свого мислення. Сьогодні це, безсумнівно, один із найпопулярніших стоїчних творів.
c. Джеймс Стокдейл
Джеймс Бонд Стокдейл (23 грудня 1923 р. — 5 липня 2005 р.) — віцеадмірал ВМС США та льотчик, нагороджений Почесною медаллю за війну у В'єтнамі.
До війни Стокдейл вивчав філософію в Стенфорді у професора, який познайомив його з творами стоїка Епіктета. Відтоді він перечитував Епіктетові «Енхейридіон» та «Дискурси», а також твори інших античних авторів у своїх бойових відрядженнях.
9 вересня 1965 року Стокдейла захопили в полон, після того як його винищувач-бомбардувальник збили над Північним Вʼєтнамом. Сам він згадував ці події так:
«…я летів зі швидкістю 500 вузлів прямо у вогневу пастку, на рівні верхівок дерев, на маленькому літаку А-4 — стінки його кабіни розташовані на відстані не більше трьох футів одна від одної — керування яким я втратив після того, як він загорівся, а його система управління вимкнулася. Після катапультування у мене було приблизно тридцять секунд, щоб сказати останні слова на свободі, перш ніж я приземлюся на центральну вулицю маленького села, яке було прямо по курсу. Клянуся, я тоді прошепотів: «Я проведу там п'ять років, не менше. Я залишаю світ технологій і входжу у світ Епіктета»[6].
Одразу після приземлення розлючений натовп місцевих жителів зламав Стокдейлу ногу (він шкутильгав решту життя). Стокдейл провів у полоні сім з половиною років. За цей час його безліч разів катували, часом він сам заподіював собі шкоду, щоб не дати в'єтнамцям використати себе з метою пропаганди. Сили йому надавали настанови Епіктета. Скажімо, про те, як залишатись непідвладним обставинам: «Господар людини – той, хто здатен дати або відібрати у людини все, чого ця людина прагне чи уникає. Хто хоче бути вільним, той нехай не бажає й не уникає нічого, що залежить від інших, інакше він обов'язково стане рабом». А ось про те, як ніколи нічого не просити у своїх кривдників: «Краще померти з голоду, вільним від страху й провини, ніж жити в достатку та хвилюванні»[7].
Стокдейл не лише сам гідно зносив всі жахи полону, але як офіцер, морально підтримував інших бійців та розробив негласний кодекс поведінки для бранців, який регулював питання тортур, комунікації та поведінки.
Його визволили в межах операції «Повернення додому» уже на фоні припинення воєнних дій та виводу американських військ із В'єтнаму. Попри загалом неоднозначне сприйняття героїв в'єтнамської війни, Стокдейл мав великий авторитет в американському суспільстві, балотувався в президенти США, читав лекції та написав кілька книг про те, як стоїцизм допоміг йому пережити тортури і тривале ув'язнення.
[1] Donald J. Robertson. Stoicism and the Military. Did Stoic Philosophers go to War?
[2] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[3] Парфія - стародавня держава на південний схід від Каспійського моря, приблизно сучасна територія Ірану та південного Туркменістану.
[4] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[5] Там само.
[6] James B. Stockdale. Stockdale on Stoicism II: Master of My Fate.
[7] Там само.
3
Як стоїчні практики можуть допомогти впоратися з викликами воєнного часу
«Гаразд, — скажете ви, — але ж це все досвід непересічних людей, які до того ж жили в інші часи і не в таких умовах. А як стоїцизм може допомогти особисто мені тут і тепер?».
Стоїцизм — це не набір вроджених особистих якостей, а філософська система, що включає корпус теоретичних положень, різноманітні техніки та практичні вправи. Як і будь-яка філософська система, стоїцизм принципово пізнаваний, тобто його можна засвоїти як теорію. Крім того, як практична філософія, він доступний для застосування будь-ким і будь-де, включно з нами в нашому сьогоденні.
Крім власне стоїків, це помітили американські психотерапевти Аарон Бек (1921—2021) та Алб Елліс (1913—2007). Ще в минулому столітті вони почали говорити про можливість застосування стоїчних практик у методах когнітивно-поведінкової терапії («КПТ»), яка базується на трьох засадничих припущеннях:
● психологічні проблеми частково базуються на хибних або непродуктивних способах мислення;
● психологічні проблеми частково спричинені набутими патернами непродуктивної поведінки;
● люди здатні навчитися кращих способів справлятися з психологічними проблемами, тим самим полегшуючи симптоми та стаючи більш продуктивними у своєму житті[1].
Тобто КПТ виходить із презумпції, що емоційні проблеми, принаймні частково, можуть бути спричинені не зовнішніми подіями, а нашими хибними переконаннями щодо таких подій. Як казав Епіктет та інші стоїки: «Людей турбують не речі як такі, а їхні уявлення про речі»[2].
Нижче пропоную вам набір оптик, технік та вправ, які можуть допомогти вам впоратися з різними викликами воєнного часу. Я робитиму це з точки зору практикуючого стоїка, а не КПТ-психолога (бо я не психолог). Але у випадках, коли той чи інший підхід також продемонстрував свою ефективність або має потенціал у КПТ, зверну на це увагу.
a. Страх смерті
Війна — це підвищений ризик померти: як для військових, так і для цивільних. Та ми боїмося не власної смерті як такої, бо, як правило, не знаємо, за яких обставин і коли вона настане. Натомість нас лякає сама перспектива більше не існувати.
Але подумайте про те, що до того, як ви народилися, ви так само не існували. Вас не було мільярди років тому, вас не було протягом десятків тисяч років історії homo sapiens, вас не було навіть того дня, коли познайомилися ваші батьки. Але ж це все вас мало хвилює, ви про це навіть не думаєте. Наскільки нелогічним на фоні цього виглядає тривога про те, що колись у майбутньому ви знову не існуватимете. Сенека в одному з листів ставив риторичне запитання: «Чи не видасться тобі незмірно дурним той, хто проливав би сльози через те, що не жив, скажімо, тисячу років тому?»[3].
Стоїки сприймали смерть як щось природне та всезагальне. Марк Аврелій писав: «Не погорджуй смертю, а вподобай її, адже вона із тих речей, яких бажає природа. Розпад подібний до всякої іншої природної діяльності, яку несе із собою кожна пора в нашому житті: до юності і до старості; до зростання і до визрівання; до появи зубів, бороди, сивини; до запліднення, вагітності, пологів. Отож людина, яка все бере на розум, не буде ні недбалою, ні поквапною, ні зверхньою щодо смерті, а просто чекатиме на неї, як на ще одне діяння природи»[4]. Згадайте безліч великих людей, які більше не з нами, згадайте ваших близьких, подумайте про те, що за весь час існування людства померло вже приблизно 100 мільярдів людей[5], і це нагадає вам про те, що смерть як така не є порушенням природного плину речей, якою б несправедливою вона нам не здавалася. Звісно, це жодним чином не є виправданням насильницької смерті, адже остання відбувається не внаслідок природних процесів, а через злочинну волю інших людей (про ставлення до ворога та його дій ми поговоримо далі).
Дослідники зазначають, що за наявними перехресними даними існує зв'язок між стоїчним ставленням до смерті та зниженням страху смерті, а лікування на основі КПТ, яке включає стоїчні підходи, потенційно здатне зменшити страх смерті[6].
b. Фізичні страждання
Не лише смерть лякає на війні. Іноді навіть більше, ніж смерть, нас лякає можливість поранень, каліцтва, тортур чи хвороб, спричинених умовами воєнного часу. На жаль, немає стоїчної техніки, яка могла б усунути саму небезпеку таких речей. Хіба що ваші рішення, керовані стоїчними чеснотами[7] мудрості та поміркованості (як-от: не ігнорувати повітряні тривоги, по можливості обирати більш безпечні маршрути руху та місця перебування), можуть знизити ризик фізичних уражень.
Однак стоїки мають кілька порад щодо того, як давати собі раду з фізичними стражданнями, якщо ви вже їх зазнаєте:
● відокремлюйте свої оцінні судження від фактичних відчуттів. Пам'ятаєте Епіктетове «Людей турбують не речі як такі, а їхні уявлення про речі»? Намагайтеся зберігати об'єктивність, не збільшуючи ступінь фізичного болю чи дискомфорту за рахунок переляку або помисливості. Як би складно це не звучало, спробуйте відсторонитися від болю і сприймати його наче медик, який із дослідницькою байдужістю констатує факти. Марк Аврелій, який страждав від хронічних больових симптомів, так налаштовував себе на переживання болю: «Ті частини, що їх таки згіршує біль, – нехай самі про це скажуть, якщо зможуть»[8]. Він користується тут чимось на кшталт скептичного[9] методу «утримання від суджень» («епохе́»), але використовує його не в галузі пізнання, як це робили скептики, а лише в практичній площині: мовляв, не додавай оцінку і «думка, відсторонившись, збереже свій спокій»[10];
● біль не є чимось неприродним — це реакція вашого тіла. Біль узагалі є неминучим, він навіть не завжди свідчить про патологічний чинник: болять і натруджені руки, і затерплий поперек. Або, за словами того ж таки Марка Аврелія: «Для руки чи ноги біль не є чимось неприродним, доки нога робить те, що належить робити нозі, а рука — те, що руці. Отак і для людини, оскільки вона людина, біль не є чимось неприродним, доки вона робить те, що людське. А якщо воно не є для неї чимось неприродним, то не є й злом»[11];
● біль — це не добре і не погано. Фундаментальним принципом стоїчної етики є те, що хворобливі (або й приємні) відчуття не є ні хорошими, ні поганими, а скоріше байдужими або «серединними» речами («адіафора»), принаймні щодо вищої мети нашого життя. Як писав Сенека: «Жодного значення не мають ні страждання, ні біль, ані будь-які прикрощі: доброчесність височить над ними»[12]. «Адіафорична» природа болю означає, що, хоча він не веде до еудаймонії-щастя і не сприяє доброчесності, але напряму він і не шкодить доброчесності, будучи явищем зовнішнім і знаходячись поза нашим контролем. Тож, оскільки зазнавання чи незазнавання болю не є повністю в нашій владі, Сенека розглядає його як річ, до якої ми не маємо застосовувати моральні категорії зла чи добра.
В жодному разі стоїчні практики щодо фізичних страждань не слід сприймати як проповідь байдужості до чужого болю. Це йшло би всупереч не лише загальнолюдським цінностям, але і самому стоїцизму, для якого «благо людської істоти - це суспільство»[13], та який був і залишається однією з найбільш людинолюбних філософських течій.
Увага! Наведені вище поради не можуть замінити фахову медичну чи психологічну допомогу. Йдеться лише про внутрішню оптику, медитації (концентрації ду́мки), які можуть до певної міри полегшити сприйняття болю, доки не буде надано медичну допомогу.
c. Втрати
Підхід до душевного болю, пов'язаного з імовірною або фактичною втратою близьких нам людей, загалом схожий на роботу зі страхом смерті, але стоїки приділяли цьому типу страждань окрему увагу й розробили детальні поради для таких ситуацій.
У своєму доволі відомому шокуючому фрагменті з «Дискурсів»[14] Епіктет каже: «Коли ти відчуваєш прив'язаність до чогось, не такого, що б не можна було ніяким чином у тебе відібрати, а такого, як горщик або кришталевий кубок, то не забувай, якими вони є, щоб, коли вони розіб'ються, ти не був збентежений. Так само з людьми. Коли цілуєш свою дитину, або брата, або друга, ніколи не давай волю уяві й не дозволяй радощам заходити надто далеко, а стримай їх, завадь їм, як ті, хто стоїть за спинами воєначальників під час тріумфу, нагадуючи, що вони люди. Так і ти маєш нагадувати собі, що ти любиш смертну людину, і те, що ти любиш, тобі не належить». Епіктет йде до кінця і радить змінити сам словник щодо втрат: «Не говори ні про що: "Я втратив це", але кажи: "Я повернув це"», оскільки ми по-справжньому не володіємо ні речами, ні людьми, ні обставинами, ні часом.
На перший погляд такі настанови можуть відштовхнути, адже вони викликають негативні думки. Від негативних думок нам хочеться заховатися, тому що вони лякають. Але стоїчний рецепт якраз і полягає в тому, щоб наперед підготуватися до лих і тим знизити інтенсивність емоційної реакції, коли (і якщо) стануться негаразди. Сенека писав: «Якщо хочеш позбутися будь-якого неспокою, то припусти, що всі твої уявні побоювання стануть дійсними, і яким би не було те лихо, ти сам добре зміряй його і зваж свій страх. Тоді-то й побачиш, що не таким уже великим чи не таким тривалим є те, чого боїшся»[15].
Сучасні стоїки називають цю практику «негативною візуалізацією» (латиною звучить як «премедіта́ціо мало́рум»). Ідея полягає в тому, щоб виділяти час і уявляти, як втратив те, що цінуєш: дружина пішла, машину вкрали, з роботи звільнили. На думку стоїків, це змусить нас більше цінувати те, що в нас є, ніж якби ми цього не уявляли.
У КПТ психотерапевти активно використовують практику негативної візуалізації в межах так званої «експозиційної терапії» для боротьби з патернами уникання та страху. Ідея полягає в тому, що пацієнта ставлять в умови, за яких він, перебуваючи в безпечному середовищі, уявно зіштовхується з об'єктами, діяльністю чи ситуаціями, яких він боїться, і це дозволяє йому знизити страх. Американська психологічна асоціація стверджує[16], що існують наукові докази того, що експозиційна терапія є ефективним лікуванням або компонентом лікування ряду проблем, включно з фобіями, панічним розладом, соціальним тривожним розладом, обсесивно-компульсивним розладом, посттравматичним стресовим розладом, генералізованим тривожним розладом.
d. Ставлення до ворога
На війні завжди є ті, хто безпосередньо винен у наших бідах і стражданнях — це ворожа сторона. Нам не потрібні жодні докази, щоб знати, що ворог хоче нашої поразки та знищення, але між тим і доказів скільки завгодно: загиблі на фронті захисники, убиті на окупованих територіях діти, зґвалтовані жінки, чоловіки і теж діти, закатовані ні в чому не винні люди будь-якого віку і статі, зруйновані будинки, дороги, пам'ятки культури та історії, розбомблені вщент цілі міста, які мерзотна ворожа пропаганда називає «звільненими», фільтраційні табори та інше — здається, ворог просотав увесь наш світ болем, горем і смертю. Коли охопити все це уявою, здається, що здоровою і навіть бажаною реакцією нормальної людини може бути лише глибока, всепоглинаюча й безмірна ненависть до ворога.
Але, на жаль, ненависть убиває не ворога — вона убиває нас самих. Глибина і гострота цієї емоції ніколи не зможуть бути повністю вичерпані й компенсовані. Рівноцінна відплата за звірства може бути і є справою справедливості та честі, навіть моральним обов'язком перед невинно вбитими. Але ненависть не принесе спокій. Можна вдатися до дзеркального повторення всіх тортур і ницостей ворога, можна їх навіть перевершити! Але у процесі в нас із ворогом стане багато спільного, ми втратимо себе. Марк Аврелій, головнокомандувач на той час найбільшої та найпрофесійнішої армії світу, писав: «Павучок високої думки про себе, як уполює муху; ще хтось — як уполює зайця; той — як упіймає неводом плотвичку; той — кабана; той — ведмедя; а той — сармата. Візьми на іспит їхні засади: хіба ж то не розбійники?». І ще: «Найкращий захист — не уподібнюватися»[17].
Але як бути стоїку в цій ситуації? З точки зору стоїчної етики, усе суще ділиться на благо, зло та вже згадані раніше серединні речі. Благо, добро — це все, що є морально довершеним, а таким може бути тільки те, що відповідає чеснотам. Зло — це пороки, тобто відхилення від доброчесної поведінки. Серединні речі — це все, чим можна добре або погано користуватися, тобто всі зовнішні речі. Гнів, отже, — це прагнення помсти за гадане зло. Інакше кажучи, це прагнення помсти як гаданого добра. Чому гаданого? Повертаємось до початку: добро — це тільки те, що відповідає чеснотам. Чотири стоїчні чесноти — це мудрість, мужність, поміркованість та справедливість. Справедливість — це віддання належного всім і в усьому. Стоїчний пазл зібрався: відповіддю на ненависть до ворогів є справедливість як віддавання ворогам належного. А про це — всі закони світу, всі правила та звичаї ведення війн і вся розумність стоїчного космосу.
e. Виконання суспільних обов'язків
Античні стоїки вірили у спільність життя людей («койнонія біон»), продиктовану розумною людською природою. Істинною формою об'єднання вважався «космополіс» — спільнота богів та людей, керована єдиним законом. Причому космополітизм стоїків не суперечив їхньому ж локальному патріотизму: стоїк цілком міг бути відданий своїй батьківщині так, як був відданий Афінам Сократ — через свідоме виконання обов'язку щодо ближніх і полісу. Для гармонійного існування ієрархії обов'язків стоїки ранжували їх у певній логічній послідовності, наприклад, за Гієроклом[18]: обов'язки щодо себе >> обов'язки щодо родичів >> обов'язки щодо співгородян >> обов'язки щодо співгромадян >> обов'язки щодо людства.
Ми сучасні люди й можемо не вірити в існування космополісу, спільного для богів та людей. Але й дві тисячі років після античних стоїків наша наука підтверджує: життя в соціальних групах є визначальною рисою людських істот. Розподіл обовʼязків із забезпечення захисту, пошуку ресурсів і виховання потомства був еволюційно вигідним для нас, у результаті чого ми стали соціальним видом. Бути членом соціальних груп — невід'ємна частина того, ким ми є: це збільшує наші шанси на виживання та розмноження[19].
Війна — це час максимальної консолідації всіх сил суспільства, яке хоче зберегти себе перед лицем зовнішньої агресії. На щастя, в Україні, здається, нікому вже не потрібно доводити необхідність волонтерства, військової служби, допомоги біженцям. Але стоїчні уявлення про ієрархію обов'язків можуть внести порядок у часом суперечливі альтруїстичні імпульси: кому допомагати першому? воювати чи волонтерити? годувати сім'ю чи спершу віддавати на фронт? та ін.
Якщо користуватися ієрархією Гієрокла, евристична схема ваших обов'язків під час війни могла б бути такою:
I. Обов'язки щодо себе. Спершу подбайте про те, щоб бути ефективними і не обтяжувати інших необхідністю дбати про вас. Достатньо спіть, правильно харчуйтеся, слідкуйте за здоров'ям, не кидайте корисних звичок. Не закликаю вас вдаватися до гедонізму, але і картати себе за з'їдені суші – однаково неправильно. Марк Аврелій високо цінував таке налаштування: «Речами, які полегшують життя – а їх щедро достачає випадок, – користуватися не хизуючись, але й не виправдуючись: коли присутні – невимушено їх брати, коли відсутні – не потребувати»[20].
II. Обов'язки щодо родичів. Подбайте про свою сім'ю, близьких: перевезіть їх у безпечне місце, якщо вони цього потребують, забезпечте їхні побутові та матеріальні потреби в міру ваших сил. Не забувайте любити і виявляти щиру зацікавленість.
III. Обов'язки щодо співгородян. Не ігноруйте потреби локальної спільноти. Перечитуйте періодично чат свого під'їзду / будинку / району, щоб дізнатись, чи не потрібна допомога пенсіонерам, самотнім, іншим людям. Допомагайте їм, чим можете. Не забувайте, що іноді навіть інформація може бути корисною і навіть життєво важливою (наприклад, інформація про підвіз води, роздачу гуманітарної допомоги, (не)безпечні місця та ін.).
IV. Обов'язки щодо співгромадян. Це вже рівень нації та держави. Для держави ви можете бути військовозобов'язаним. Якщо так, ви маєте з'являтися за викликом військкомата та виконувати інші обов'язки, як їх визначає законодавство. Якщо ви не військовозобов'язаний, то можете займатися волонтерством чи іншими видами невійськової допомоги. Але навіть якщо не знайшли себе у волонтерстві, це не означає, що ви не можете бути корисними для співгромадян: навіть просто продовжувати працювати, сплачувати податки та генерувати додану вартість — це підтримувати економічну стабільність, якої дуже не вистачає у воєнний час.
V. Обов'язки щодо людства. Під час війни нам як окремим індивідам стало трохи менше діла до проблем людства, адже йдеться насамперед про виживання та перемогу. Але навіть війна не може завадити вам: поширювати правдиву інформацію про війну, щоб дати можливість іноземним громадянам впливати на свою внутрішню політику у правильному руслі; опікуватися екологією, продовжуючи сортувати сміття, економно використовуючи чисту воду, газ та інші природні ресурси; сумлінно виконувати свої обов'язки на попередніх рівнях, щоб Україна перемогла і цим збільшила загальну безпеку людства.
[1] American Psychological Association. What is Cognitive Behavioral Therapy?
[2] Donald J. Robertson. Stoic Philosophy as a Cognitive-Behavioral Therapy.
[3] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[4] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[5] Дані вебсайту Worldometers.info.
[6] Rachel E. Menzies, Lachlan F. Whittle. Stoicism and death acceptance: integrating Stoic philosophy in cognitive behaviour therapy for death anxiety.
[7] Чотири основні («кардинальні») чесноти стоїків, які ведуть до еудаймонічного життя — це мудрість, мужність, поміркованість та справедливість.
[8] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[9] Античний скептицизм - філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки. Ключові представники скептицизму - засновник школи філософ Піррон (бл. 360—275 до н.е.) та лікар і мислитель Секст Емпірик (бл. 160—210).
[10] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[11] Там само.
[12] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[13] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[14] Epictetus. Discourses and Selected Writings / Epictetus ; Rober Dobbin (translation). — London : Penguin Classics, 2008.
[15] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[16] American Psychological Association. What Is Exposure Therapy?
[17] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[18] Pigliucci M. How to Be a Stoic: Using Ancient Philosophy to Live a Modern Life / Massimo Pigliucci. — New York, NY : Basic Books, 2018
[19] Ezgi Sakman. Humans as Social Primates.
[20] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
Стоїцизм — це не набір вроджених особистих якостей, а філософська система, що включає корпус теоретичних положень, різноманітні техніки та практичні вправи. Як і будь-яка філософська система, стоїцизм принципово пізнаваний, тобто його можна засвоїти як теорію. Крім того, як практична філософія, він доступний для застосування будь-ким і будь-де, включно з нами в нашому сьогоденні.
Крім власне стоїків, це помітили американські психотерапевти Аарон Бек (1921—2021) та Алб Елліс (1913—2007). Ще в минулому столітті вони почали говорити про можливість застосування стоїчних практик у методах когнітивно-поведінкової терапії («КПТ»), яка базується на трьох засадничих припущеннях:
● психологічні проблеми частково базуються на хибних або непродуктивних способах мислення;
● психологічні проблеми частково спричинені набутими патернами непродуктивної поведінки;
● люди здатні навчитися кращих способів справлятися з психологічними проблемами, тим самим полегшуючи симптоми та стаючи більш продуктивними у своєму житті[1].
Тобто КПТ виходить із презумпції, що емоційні проблеми, принаймні частково, можуть бути спричинені не зовнішніми подіями, а нашими хибними переконаннями щодо таких подій. Як казав Епіктет та інші стоїки: «Людей турбують не речі як такі, а їхні уявлення про речі»[2].
Нижче пропоную вам набір оптик, технік та вправ, які можуть допомогти вам впоратися з різними викликами воєнного часу. Я робитиму це з точки зору практикуючого стоїка, а не КПТ-психолога (бо я не психолог). Але у випадках, коли той чи інший підхід також продемонстрував свою ефективність або має потенціал у КПТ, зверну на це увагу.
a. Страх смерті
Війна — це підвищений ризик померти: як для військових, так і для цивільних. Та ми боїмося не власної смерті як такої, бо, як правило, не знаємо, за яких обставин і коли вона настане. Натомість нас лякає сама перспектива більше не існувати.
Але подумайте про те, що до того, як ви народилися, ви так само не існували. Вас не було мільярди років тому, вас не було протягом десятків тисяч років історії homo sapiens, вас не було навіть того дня, коли познайомилися ваші батьки. Але ж це все вас мало хвилює, ви про це навіть не думаєте. Наскільки нелогічним на фоні цього виглядає тривога про те, що колись у майбутньому ви знову не існуватимете. Сенека в одному з листів ставив риторичне запитання: «Чи не видасться тобі незмірно дурним той, хто проливав би сльози через те, що не жив, скажімо, тисячу років тому?»[3].
Стоїки сприймали смерть як щось природне та всезагальне. Марк Аврелій писав: «Не погорджуй смертю, а вподобай її, адже вона із тих речей, яких бажає природа. Розпад подібний до всякої іншої природної діяльності, яку несе із собою кожна пора в нашому житті: до юності і до старості; до зростання і до визрівання; до появи зубів, бороди, сивини; до запліднення, вагітності, пологів. Отож людина, яка все бере на розум, не буде ні недбалою, ні поквапною, ні зверхньою щодо смерті, а просто чекатиме на неї, як на ще одне діяння природи»[4]. Згадайте безліч великих людей, які більше не з нами, згадайте ваших близьких, подумайте про те, що за весь час існування людства померло вже приблизно 100 мільярдів людей[5], і це нагадає вам про те, що смерть як така не є порушенням природного плину речей, якою б несправедливою вона нам не здавалася. Звісно, це жодним чином не є виправданням насильницької смерті, адже остання відбувається не внаслідок природних процесів, а через злочинну волю інших людей (про ставлення до ворога та його дій ми поговоримо далі).
Дослідники зазначають, що за наявними перехресними даними існує зв'язок між стоїчним ставленням до смерті та зниженням страху смерті, а лікування на основі КПТ, яке включає стоїчні підходи, потенційно здатне зменшити страх смерті[6].
b. Фізичні страждання
Не лише смерть лякає на війні. Іноді навіть більше, ніж смерть, нас лякає можливість поранень, каліцтва, тортур чи хвороб, спричинених умовами воєнного часу. На жаль, немає стоїчної техніки, яка могла б усунути саму небезпеку таких речей. Хіба що ваші рішення, керовані стоїчними чеснотами[7] мудрості та поміркованості (як-от: не ігнорувати повітряні тривоги, по можливості обирати більш безпечні маршрути руху та місця перебування), можуть знизити ризик фізичних уражень.
Однак стоїки мають кілька порад щодо того, як давати собі раду з фізичними стражданнями, якщо ви вже їх зазнаєте:
● відокремлюйте свої оцінні судження від фактичних відчуттів. Пам'ятаєте Епіктетове «Людей турбують не речі як такі, а їхні уявлення про речі»? Намагайтеся зберігати об'єктивність, не збільшуючи ступінь фізичного болю чи дискомфорту за рахунок переляку або помисливості. Як би складно це не звучало, спробуйте відсторонитися від болю і сприймати його наче медик, який із дослідницькою байдужістю констатує факти. Марк Аврелій, який страждав від хронічних больових симптомів, так налаштовував себе на переживання болю: «Ті частини, що їх таки згіршує біль, – нехай самі про це скажуть, якщо зможуть»[8]. Він користується тут чимось на кшталт скептичного[9] методу «утримання від суджень» («епохе́»), але використовує його не в галузі пізнання, як це робили скептики, а лише в практичній площині: мовляв, не додавай оцінку і «думка, відсторонившись, збереже свій спокій»[10];
● біль не є чимось неприродним — це реакція вашого тіла. Біль узагалі є неминучим, він навіть не завжди свідчить про патологічний чинник: болять і натруджені руки, і затерплий поперек. Або, за словами того ж таки Марка Аврелія: «Для руки чи ноги біль не є чимось неприродним, доки нога робить те, що належить робити нозі, а рука — те, що руці. Отак і для людини, оскільки вона людина, біль не є чимось неприродним, доки вона робить те, що людське. А якщо воно не є для неї чимось неприродним, то не є й злом»[11];
● біль — це не добре і не погано. Фундаментальним принципом стоїчної етики є те, що хворобливі (або й приємні) відчуття не є ні хорошими, ні поганими, а скоріше байдужими або «серединними» речами («адіафора»), принаймні щодо вищої мети нашого життя. Як писав Сенека: «Жодного значення не мають ні страждання, ні біль, ані будь-які прикрощі: доброчесність височить над ними»[12]. «Адіафорична» природа болю означає, що, хоча він не веде до еудаймонії-щастя і не сприяє доброчесності, але напряму він і не шкодить доброчесності, будучи явищем зовнішнім і знаходячись поза нашим контролем. Тож, оскільки зазнавання чи незазнавання болю не є повністю в нашій владі, Сенека розглядає його як річ, до якої ми не маємо застосовувати моральні категорії зла чи добра.
В жодному разі стоїчні практики щодо фізичних страждань не слід сприймати як проповідь байдужості до чужого болю. Це йшло би всупереч не лише загальнолюдським цінностям, але і самому стоїцизму, для якого «благо людської істоти - це суспільство»[13], та який був і залишається однією з найбільш людинолюбних філософських течій.
Увага! Наведені вище поради не можуть замінити фахову медичну чи психологічну допомогу. Йдеться лише про внутрішню оптику, медитації (концентрації ду́мки), які можуть до певної міри полегшити сприйняття болю, доки не буде надано медичну допомогу.
c. Втрати
Підхід до душевного болю, пов'язаного з імовірною або фактичною втратою близьких нам людей, загалом схожий на роботу зі страхом смерті, але стоїки приділяли цьому типу страждань окрему увагу й розробили детальні поради для таких ситуацій.
У своєму доволі відомому шокуючому фрагменті з «Дискурсів»[14] Епіктет каже: «Коли ти відчуваєш прив'язаність до чогось, не такого, що б не можна було ніяким чином у тебе відібрати, а такого, як горщик або кришталевий кубок, то не забувай, якими вони є, щоб, коли вони розіб'ються, ти не був збентежений. Так само з людьми. Коли цілуєш свою дитину, або брата, або друга, ніколи не давай волю уяві й не дозволяй радощам заходити надто далеко, а стримай їх, завадь їм, як ті, хто стоїть за спинами воєначальників під час тріумфу, нагадуючи, що вони люди. Так і ти маєш нагадувати собі, що ти любиш смертну людину, і те, що ти любиш, тобі не належить». Епіктет йде до кінця і радить змінити сам словник щодо втрат: «Не говори ні про що: "Я втратив це", але кажи: "Я повернув це"», оскільки ми по-справжньому не володіємо ні речами, ні людьми, ні обставинами, ні часом.
На перший погляд такі настанови можуть відштовхнути, адже вони викликають негативні думки. Від негативних думок нам хочеться заховатися, тому що вони лякають. Але стоїчний рецепт якраз і полягає в тому, щоб наперед підготуватися до лих і тим знизити інтенсивність емоційної реакції, коли (і якщо) стануться негаразди. Сенека писав: «Якщо хочеш позбутися будь-якого неспокою, то припусти, що всі твої уявні побоювання стануть дійсними, і яким би не було те лихо, ти сам добре зміряй його і зваж свій страх. Тоді-то й побачиш, що не таким уже великим чи не таким тривалим є те, чого боїшся»[15].
Сучасні стоїки називають цю практику «негативною візуалізацією» (латиною звучить як «премедіта́ціо мало́рум»). Ідея полягає в тому, щоб виділяти час і уявляти, як втратив те, що цінуєш: дружина пішла, машину вкрали, з роботи звільнили. На думку стоїків, це змусить нас більше цінувати те, що в нас є, ніж якби ми цього не уявляли.
У КПТ психотерапевти активно використовують практику негативної візуалізації в межах так званої «експозиційної терапії» для боротьби з патернами уникання та страху. Ідея полягає в тому, що пацієнта ставлять в умови, за яких він, перебуваючи в безпечному середовищі, уявно зіштовхується з об'єктами, діяльністю чи ситуаціями, яких він боїться, і це дозволяє йому знизити страх. Американська психологічна асоціація стверджує[16], що існують наукові докази того, що експозиційна терапія є ефективним лікуванням або компонентом лікування ряду проблем, включно з фобіями, панічним розладом, соціальним тривожним розладом, обсесивно-компульсивним розладом, посттравматичним стресовим розладом, генералізованим тривожним розладом.
d. Ставлення до ворога
На війні завжди є ті, хто безпосередньо винен у наших бідах і стражданнях — це ворожа сторона. Нам не потрібні жодні докази, щоб знати, що ворог хоче нашої поразки та знищення, але між тим і доказів скільки завгодно: загиблі на фронті захисники, убиті на окупованих територіях діти, зґвалтовані жінки, чоловіки і теж діти, закатовані ні в чому не винні люди будь-якого віку і статі, зруйновані будинки, дороги, пам'ятки культури та історії, розбомблені вщент цілі міста, які мерзотна ворожа пропаганда називає «звільненими», фільтраційні табори та інше — здається, ворог просотав увесь наш світ болем, горем і смертю. Коли охопити все це уявою, здається, що здоровою і навіть бажаною реакцією нормальної людини може бути лише глибока, всепоглинаюча й безмірна ненависть до ворога.
Але, на жаль, ненависть убиває не ворога — вона убиває нас самих. Глибина і гострота цієї емоції ніколи не зможуть бути повністю вичерпані й компенсовані. Рівноцінна відплата за звірства може бути і є справою справедливості та честі, навіть моральним обов'язком перед невинно вбитими. Але ненависть не принесе спокій. Можна вдатися до дзеркального повторення всіх тортур і ницостей ворога, можна їх навіть перевершити! Але у процесі в нас із ворогом стане багато спільного, ми втратимо себе. Марк Аврелій, головнокомандувач на той час найбільшої та найпрофесійнішої армії світу, писав: «Павучок високої думки про себе, як уполює муху; ще хтось — як уполює зайця; той — як упіймає неводом плотвичку; той — кабана; той — ведмедя; а той — сармата. Візьми на іспит їхні засади: хіба ж то не розбійники?». І ще: «Найкращий захист — не уподібнюватися»[17].
Але як бути стоїку в цій ситуації? З точки зору стоїчної етики, усе суще ділиться на благо, зло та вже згадані раніше серединні речі. Благо, добро — це все, що є морально довершеним, а таким може бути тільки те, що відповідає чеснотам. Зло — це пороки, тобто відхилення від доброчесної поведінки. Серединні речі — це все, чим можна добре або погано користуватися, тобто всі зовнішні речі. Гнів, отже, — це прагнення помсти за гадане зло. Інакше кажучи, це прагнення помсти як гаданого добра. Чому гаданого? Повертаємось до початку: добро — це тільки те, що відповідає чеснотам. Чотири стоїчні чесноти — це мудрість, мужність, поміркованість та справедливість. Справедливість — це віддання належного всім і в усьому. Стоїчний пазл зібрався: відповіддю на ненависть до ворогів є справедливість як віддавання ворогам належного. А про це — всі закони світу, всі правила та звичаї ведення війн і вся розумність стоїчного космосу.
e. Виконання суспільних обов'язків
Античні стоїки вірили у спільність життя людей («койнонія біон»), продиктовану розумною людською природою. Істинною формою об'єднання вважався «космополіс» — спільнота богів та людей, керована єдиним законом. Причому космополітизм стоїків не суперечив їхньому ж локальному патріотизму: стоїк цілком міг бути відданий своїй батьківщині так, як був відданий Афінам Сократ — через свідоме виконання обов'язку щодо ближніх і полісу. Для гармонійного існування ієрархії обов'язків стоїки ранжували їх у певній логічній послідовності, наприклад, за Гієроклом[18]: обов'язки щодо себе >> обов'язки щодо родичів >> обов'язки щодо співгородян >> обов'язки щодо співгромадян >> обов'язки щодо людства.
Ми сучасні люди й можемо не вірити в існування космополісу, спільного для богів та людей. Але й дві тисячі років після античних стоїків наша наука підтверджує: життя в соціальних групах є визначальною рисою людських істот. Розподіл обовʼязків із забезпечення захисту, пошуку ресурсів і виховання потомства був еволюційно вигідним для нас, у результаті чого ми стали соціальним видом. Бути членом соціальних груп — невід'ємна частина того, ким ми є: це збільшує наші шанси на виживання та розмноження[19].
Війна — це час максимальної консолідації всіх сил суспільства, яке хоче зберегти себе перед лицем зовнішньої агресії. На щастя, в Україні, здається, нікому вже не потрібно доводити необхідність волонтерства, військової служби, допомоги біженцям. Але стоїчні уявлення про ієрархію обов'язків можуть внести порядок у часом суперечливі альтруїстичні імпульси: кому допомагати першому? воювати чи волонтерити? годувати сім'ю чи спершу віддавати на фронт? та ін.
Якщо користуватися ієрархією Гієрокла, евристична схема ваших обов'язків під час війни могла б бути такою:
I. Обов'язки щодо себе. Спершу подбайте про те, щоб бути ефективними і не обтяжувати інших необхідністю дбати про вас. Достатньо спіть, правильно харчуйтеся, слідкуйте за здоров'ям, не кидайте корисних звичок. Не закликаю вас вдаватися до гедонізму, але і картати себе за з'їдені суші – однаково неправильно. Марк Аврелій високо цінував таке налаштування: «Речами, які полегшують життя – а їх щедро достачає випадок, – користуватися не хизуючись, але й не виправдуючись: коли присутні – невимушено їх брати, коли відсутні – не потребувати»[20].
II. Обов'язки щодо родичів. Подбайте про свою сім'ю, близьких: перевезіть їх у безпечне місце, якщо вони цього потребують, забезпечте їхні побутові та матеріальні потреби в міру ваших сил. Не забувайте любити і виявляти щиру зацікавленість.
III. Обов'язки щодо співгородян. Не ігноруйте потреби локальної спільноти. Перечитуйте періодично чат свого під'їзду / будинку / району, щоб дізнатись, чи не потрібна допомога пенсіонерам, самотнім, іншим людям. Допомагайте їм, чим можете. Не забувайте, що іноді навіть інформація може бути корисною і навіть життєво важливою (наприклад, інформація про підвіз води, роздачу гуманітарної допомоги, (не)безпечні місця та ін.).
IV. Обов'язки щодо співгромадян. Це вже рівень нації та держави. Для держави ви можете бути військовозобов'язаним. Якщо так, ви маєте з'являтися за викликом військкомата та виконувати інші обов'язки, як їх визначає законодавство. Якщо ви не військовозобов'язаний, то можете займатися волонтерством чи іншими видами невійськової допомоги. Але навіть якщо не знайшли себе у волонтерстві, це не означає, що ви не можете бути корисними для співгромадян: навіть просто продовжувати працювати, сплачувати податки та генерувати додану вартість — це підтримувати економічну стабільність, якої дуже не вистачає у воєнний час.
V. Обов'язки щодо людства. Під час війни нам як окремим індивідам стало трохи менше діла до проблем людства, адже йдеться насамперед про виживання та перемогу. Але навіть війна не може завадити вам: поширювати правдиву інформацію про війну, щоб дати можливість іноземним громадянам впливати на свою внутрішню політику у правильному руслі; опікуватися екологією, продовжуючи сортувати сміття, економно використовуючи чисту воду, газ та інші природні ресурси; сумлінно виконувати свої обов'язки на попередніх рівнях, щоб Україна перемогла і цим збільшила загальну безпеку людства.
[1] American Psychological Association. What is Cognitive Behavioral Therapy?
[2] Donald J. Robertson. Stoic Philosophy as a Cognitive-Behavioral Therapy.
[3] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[4] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[5] Дані вебсайту Worldometers.info.
[6] Rachel E. Menzies, Lachlan F. Whittle. Stoicism and death acceptance: integrating Stoic philosophy in cognitive behaviour therapy for death anxiety.
[7] Чотири основні («кардинальні») чесноти стоїків, які ведуть до еудаймонічного життя — це мудрість, мужність, поміркованість та справедливість.
[8] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[9] Античний скептицизм - філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки. Ключові представники скептицизму - засновник школи філософ Піррон (бл. 360—275 до н.е.) та лікар і мислитель Секст Емпірик (бл. 160—210).
[10] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[11] Там само.
[12] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[13] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[14] Epictetus. Discourses and Selected Writings / Epictetus ; Rober Dobbin (translation). — London : Penguin Classics, 2008.
[15] Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. А. Содомори. — Львів : Апріорі, 2017.
[16] American Psychological Association. What Is Exposure Therapy?
[17] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
[18] Pigliucci M. How to Be a Stoic: Using Ancient Philosophy to Live a Modern Life / Massimo Pigliucci. — New York, NY : Basic Books, 2018
[19] Ezgi Sakman. Humans as Social Primates.
[20] Аврелій М. Наодинці з собою / Марк Аврелій ; пер. з давньогрец. Р. Паранька. — Львів : Апріорі, 2018.
Післямова
То що, стати кимось типу Енді Дюфрейна тепер здається не таким вже й фантастичним, навіть якщо у вас і не найбільш флегматичний темперамент усвіті, правда? Адже стоїцизм — це не про беземоційність чи байдужість. Джонні Хрістенсен (Johnny Christensen) писав, що стоїк — це людина, захоплена пошуком єдності. Іншими словами, стоїцизм — це раціональна філософія цілісного життя, або навіть раціональна форма духовності. Вірю, що для багатьох із нас стоїцизм може стати надійною світоглядною основою, яка допоможе не тільки пережити ці тривожні й непевні часи, а й узагалі дозволить вести змістовне та «еудаймонічне» життя.
Якщо вас зацікавив стоїцизм, більше тематичного контенту ви можете знайти, підписавшись на сторінки нашого проєкту Українська Стоя / Ukrainian Stoa в соцмережах:
● https://www.facebook.com/uastoa
● https://www.instagram.com/uastoa
Якщо вас зацікавив стоїцизм, більше тематичного контенту ви можете знайти, підписавшись на сторінки нашого проєкту Українська Стоя / Ukrainian Stoa в соцмережах:
● https://www.facebook.com/uastoa
● https://www.instagram.com/uastoa
Контакти
+38 068 231 67 99 (Viber, Telegram) Руслан
+38 068 231 67 99 (Viber, Telegram) Руслан